ТУБЕРКУЛЬОЗ (лат. tuberculum — горбик) — різноманітне за проявами симптомокомплексу хронічне інфекційне захворювання, патоморфологічну основу якого становить утворення та казеозне розпадання специфічних горбиків, що виникають у лімфоїдних, вісцеральних органах і тканинах організму хворого. Збудниками Т. є Mycobacterium tuberculosis (людський тип) або Mycobacterium bovis (бичачий тип). Людина однаково уразлива до обох збудників Т. Залежно від токсикологічної належності Т. характеризується як антропозоонозна або зооантропонозна інфекція. Завдяки особливостям ліпідного складу (до 40% сухого залишку) збудники Т. відрізняються кислото- та спиртостійкістю, не чутливі до завершеного фагоцитозу, протягом тривалого часу зберігаються у навколишньому середовищі. Останнім часом відзначається прогресивно зростаюча пандемія захворюваності на Т. За даними ВООЗ, інфікованість населення планети досягає 40%, темпи приросту інфікованості становлять 1 людина на секунду, загальна кількість хворих — 30 млн, щорічна захворюють — 10 млн осіб, смертість — 3 млн випадків. Питома вага смертності від Т. відносно смертності від усіх інфекційних захворювань становить 75%, а від загальної смертності — 6%. За прогнозом ВООЗ на 2050 р. інфікованість населення може становити 500 млн, а смертність — 30 млн. У зв’язку із загрозливим станом ВООЗ оголосила 24 березня Днем боротьби з Т., який відзначають щорічно. Джерелом інфекції є хвора людина або тварина. Зараження відбувається повітряно-крапельним (повітряно-пиловим), аліментарним або контактним шляхами. У 80–90% випадків Т. виявляється як захворювання органів дихання (бронхопульмональних лімфовузлів, бронхів, легень). Із суттєво зниженою частотою в клініці реєструється Т. кишечнику, сечостатевих органів, надниркової залози, кісток, шкіри, суглобів або головного мозку. Комплексну діагностику Т. проводять на основі результатів бактеріологічного, алергологічного (внутрішньошкірна проба Манту), флюорографічного досліджень. Для лікування використовують протитуберкульозні препарати I та II рядів. Специфічну профілактику Т. здійснюють щепленням новонародженим у пологових будинках (на 3–5-ту добу життя) і ревакцинацією дітей, підлітків (у 7 та 14 років) та дорослих віком до 30 років атенуйованою вакциною БЦЖ.
Епідеміологія з основами медичної паразитології / За ред. проф. К.М. Синяка, проф. В.М. Гиріна. — К., 2001; Руководство по медицине. Диагностика и терапия: В 2 т.; Пер. с англ. / Под ред. Р. Бекроу, Э. Флетчера. — М., 1997. — Т. 1.